24 лютого 2022 року дізнався про початок військової агресії від доньки, яка зателефонувала в дуже ранній час. Потім включив телевізор, інтернет. Відчув розпач, занепокоєння. Не вірилось, що може таке трапитись.
Почав збиратися на роботу. Зв’язався в телефонному режимі з педагогами та обслуговуючим персоналом закладу, наказав чекати розпоряджень. Пізніше надійшло повідомлено про оголошення канікул. Зателефонував сторож, повідомив, що у приміщенні котельні розмістилися бійці самооборони. Біля закладу облаштували лінію оборони.
З сумом та болем спостерігав, як через місто Ірпінь протягом декількох днів у напрямку Житомирського та Варшавського шосе рухався безперервний потік автомобілів, люди масово виїжджали з Києва, Ірпеня.
Наші почали зводити блок-пости на в’їздах у місто Ірпінь. 4 березня після обстрілу Ірпеня зі сторони Ворзель-Буча було пошкоджено мій будинок по вулиці Садова 69. Снаряд пошкодив зовнішню стіну та газову трубу на будинку, виникла пожежа в квартирі на першому поверсі. В цей час від розриву міни на подвір’ї було поранено 3-х чоловіків. Бійці ДСНС, аварійна газова служба перекрили доступ газу, загасили пожежу. Поранених мешканців будинку забрала швидка допомога. З цього дня будинок залишився без світла, води, газу.
Мешканці м. Ірпеня почали масово евакуюватись. Волонтери вивозили їх на автомобілях, рухались невеликими колонами, групами, одиноко з дитячими візочками. У руках несли речі, домашніх тварин. Направлялися до «будинку торгівлі» на вулицю Соборна та до переправи через річку Ірпінь. Люди, які залишались у місті, групувались біля під’їздів. Почали збирати дрова, гілки, облаштували місце для приготування їжі.
Докучав холод. Наш будинок став схожим на примару – вибиті шибки, розбиті стіни, навколо знищені пожежою автомобілі. У підвалі будинку протяги, температура +4 С, в квартирі +3-4 С. Виникали проблеми з питною водою. Продукти харчування залишали мешканці, які евакуювалися, але їх катастрофічно не вистачало.
6-7 березня вперше побачив російський блок-пост на розі вулиць Виговського та Київської. Я переміщався з вул. Садова по вул. Виговського до будинку доньки, яка евакуювалась. У будинку залишились декілька людей похилого віку та 4 молодих чоловіків. Приносив їм корм для тварин, їжу, ліки. В один із моїх приходів до будинку, під´їхав ворожий БТР та вистрелив вздовж вулиці Виговського, підпаливши приватний будинок.
Згодом до будинку зайшли російські солдати, кинули гранату, смертельно поранили мого сусіда Сергія. Трьох молодих чоловіків забрали і вивезли. Пізніше їх впізнали у м. Бучі серед вбитих. Серед них був майстер спорту зі спортивного орієнтування тренер Ірпінської ДЮСШ Олександр Шеремет. Ми останні, які бачили Сашка живим. Він постійно допомагав мешканцям навколишніх будинків, які залишися в окупації. Діставав воду та продукти, допомагав стареньким пережити холод і не померти з голоду. Одного разу снаряд влучив у газову трубу. Саме Сашко миттєво перестрибнув через паркан і кинувся до будинку та власноруч перекрив газопостачання, чим врятував від подальших руйнувань будинок і зберіг життя людям.
Найбільшої люті та безпорадності у своєму житті я відчув, коли російські солдати вдерлися через вікно першого поверху мого будинку та вивели з підвалу 22-х мешканців з наказом: «Руки за голову, выходить по одному, построиться возле дома, снять одежду для осмотра!». Для кожного цей день міг би стати останнім… Відібрали телефони, перевірили їх на наявність відео та фото, розбили. Люди стояли перед шеренгою озброєних російських автоматників. Постав перед очима наш майже вщент згорівший будинок з 20 квартир. На сходах будинку лежало тіло нашого сусіда Пархоменка Андрія, якого застрелили 23 березня з БТР. Іншого сусіда, Матвієнка Володимира, застрелив в цей же день військовий з автомату. Попросили дозволу у росіян поховати Андрія на території приватного сектору. У цей час почули команду російського військового: «К бою!» і військові зникли в напрямку податкового університету.
29-30 березня 2022 року бійці територіальної оборони та ЗСУ з допомогою волонтерів евакуювали всіх нас до переправи через річку Ірпінь. Пекельні, виснажливі, страшні дні окупації назавжди залишаться в нашій пам´яті. Це неможливо забути, це неможливо пробачити. До міста я повернувся 16 квітня 2022 року.
Вразило те, що швидко вулиці міста були прибрані від сторонніх предметів, залишків військової техніки, повалених дерев, розтрощених електроопор. Після звільнення міст Бучі та Ірпеня наш працівник, водій комбінату Ситнік Віктор Валентинович, який пережив окупацію у Бучі, розказав мені про стан матеріально-технічної бази комбінату.
Будівля комбінату вціліла. У ній розміщувалися ворожі військові. В приміщеннях був безлад: розкидані речі, потрощені меблі, залишки їжі та брудного посуду, особисті речі окупантів та купа сміття. Зникло обладнання навчальних майстерень, нові швейні машинки, комп’ютери, бензопили, слюсарний інструмент. Машини були пошкоджені, виведені з ладу: вибито (прострелено) скло, вирвані замки, сокирою розбиті бензобаки і на додаток фарбою нанесені позначки букви «V». Деякими машинами окупанти користувалися. Завдяки зусиллям Віктора всі автотранспортні засоби закладу, які знаходилися на вулицях міста Буча, були переміщені до гаражів комбінату. Моторошно згадувати…. на території закладу було знайдено тіло загиблого місцевого чоловіка. Мабуть, тікаючи від військових, хотів сховатися за гаражами, але, на жаль…
Викладачі та майстри Ірпінського міжшкільного ресурсного центру після відновлення освітнього процесу у закладах освіти громади продовжили працювати у дистанційному режимі. Наразі заняття проводяться на базі закладів загальної середньої освіти.
Дякуємо захисникам міста! Слава героям! Ми вистояли – ми обов’язково переможемо! Тримаймо освітній фронт разом.
